Рекомендації з оформлення позовів до рф щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією проти України. Частина 2: ВПО
Частина 2. Позови громадян України, що є внутрішньо переміщеними особами (ВПО)
І. Право на звернення громадян України, що є внутрішньо переміщеними особами, до національних судів з позовами до російської федерації про відшкодування матеріальної та компенсації моральної шкоди
До 2022 року національні суди України, при розгляді позовів громадян України до російської федерації про відшкодування шкоди, заподіяної збройною агресією рф проти України та окупацією, не мали єдиного підходу в питанні судового імунітету держави.
Частина суддів виходили з закріпленої на міжнародному рівні концепції абсолютного імунітету держави, що серед іншого, передбачає обов’язок позивача у справі отримати згоду самої російської федерації виступати відповідачем у справі. Така позиція, в умовах ігнорування з боку російської федерації відповідних звернень, фактично позбавляла постраждалих можливості реалізувати своє право на захист на рівні судової системи України, адже їхні позови залишалися без розгляду, а відкриті судові провадження закривались з формальних причин.
Фактично для таких осіб єдиною можливістю реалізації права на компенсацію завданої шкоди було звернення до Європейського суду з прав людини. Натомість, на практиці цей шлях є складним, оскільки передбачає підготовку документів у чіткій відповідності до регламенту суду, що вимагає неабиякої юридичної обізнаності, а також необхідність супроводжувати подану заяву в іншій країні, що зрештою вимагає значних затрат на юридичну допомогу. Більш того, процес є довготривалим, адже такі справи Європейський суд розглядає роками, а інколи десятиліттями.
До того ж, 16 вересня 2022 року росія припинила участь у Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод у зв’язку з її виключенням з Ради Європи. Це означає, що ЄСПЛ компетентний розглядати скарги, спрямовані проти Російської Федерації у зв’язку з її діями або бездіяльністю, за умови, що вони були подані до 16 вересня.
Інший шлях запропонувала команда юристів Всеукраїнського громадського руху «Сила права», що розробила правову стратегії, засновану на концепції функціонального імунітету держави, закріпленої відповідними міжнародними конвенціями, законодавством країн загального права (США, Велика Британія, Канада та ін.) та судовою практикою багатьох країн континентального права (європейські країни), до яких відноситься Україна.
Протягом 2015 – 2022 років «Сила права» забезпечила підготовку та юридичний супровід численних позовів ВПО до росії як держави-агресора. Результатом цих зусиль стала розгалужена судова практика на користь ВПО, що сформована на рівні місцевих та апеляційних судів України.
У 2022 році правильність правової стратегії руху «Сила права» була підтверджена Верховним Судом, що своєю Постановою закріпив принципи, відповідно до яких юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення, а в разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Оскільки, вчинення російською федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється і російська федерація заперечує суверенітет України, зобов’язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. З огляду на це, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій категорії справ наразі є недоречним.
російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави і численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі – громадянину України.
Вказані висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.04.2022 р. у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782св21) та від 18.05.2022 р. у справі №760/17232/20-ц (провадження № 61-15925 св 21), від 08.06.2022 р. у справі №490/9551/19 (провадження №61-19853св21). До таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 р. у справі №635/6172/17 (провадження №14-167цс20).
Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справах за позовами до російської федерації про відшкодування матеріальної та компенсації моральної шкоди, Верховний Суд виходив з такого:
– предметом позову є відшкодування моральної шкоди, заподіяної збройною агресією російської федерації проти України;
– місцем заподіяння шкоди є територія суверенної держави Україна;
– передбачається, що шкода заподіяна агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави – України;
– вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов’язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави – України, що закріплено у Статуті ООН;
– національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, заподіяна в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб’єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
У відповідності до процесуального законодавства України ці висновки Верховного Суду є обов’язковими для врахування судами України при розгляді справ про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної протиправними діями російської федерації як держави-агресора.
ІІ. Практика Європейського суду з прав людини та національних судів України з питань компенсації моральної та відшкодування матеріальної шкоди в аналогічних справах.
Вираховуючи суму моральної шкоди, завданої ВПО внаслідок протиправних дій російської федерації як держави-окупанта, слід виходити з того, що розмір такої шкоди має бути встановлений з урахуванням характеру і обсягу завданих моральних страждань, порушення конституційних прав, умисності характеру дій, що заподіяли шкоду, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Моральна шкода, заподіяна протиправними діями російської федерації як держави-окупанта, що призвели до вимушеного переселення, може бути обґрунтована, зокрема, такими обставинами:
– діями військових формувань російської федерації була створена реальна загроза життю та здоров’ю, а також життю і здоров’ю членів родини;
– військовими формуваннями російської федерації було здійснено посягання на життя з використанням вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, що створює особливо підвищену небезпеку;
– внаслідок дій військових формувань російської федерації втрачено належне майно, зокрема, житло;
– внаслідок дій військових формувань російської федерації довелось залишити територію постійного проживання, втратити друзів та знайомих, постійну роботу тощо.
Європейський суд, в свою чергу, має практику розгляду судових справ за позовами щодо виплати компенсації за збитки нематеріального характеру через примусове переселення особи, зокрема, справа Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998).
Європейський суд оцінює розмір моральної шкоди, завданої такими обставинами, на рівні 35 000, 00 Євро.
Протягом 2015 – 2022 років командою юристів Громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права» було забезпечено підготовку та юридичне супроводження численних позовів від внутрішньо переміщених внаслідок збройної агресії російської федерації осіб, що мало наслідком формування позитивної судової практики, зокрема:
1) рішенням від 23.08.2016 р. у справі №752/7929/16-ц Голосіївський районний суд м. Києва задовольнив позовні вимоги громадянки України (Верігіної І.К.) до російської федерації про відшкодування шкоди, зокрема, стягнув з держави російська федерація на користь позивача: в рахунок відшкодування збитків грошові кошти у розмірі 114 750 грн., що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 4 625 Євро; в рахунок відшкодування моральної шкоди 985 950 грн., що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 35 000 Євро.
Задовольняючи позов суд, серед іншого, зазначає: З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацію частини території Луганської області України, позивач та члени її сім’ї фактично позбавлені можливості володіти, користуватись та розпоряджатись належною їм квартирою, що завдає позивачу як моральної, так і майнової шкоди у вигляді неотриманих доходів, які б позивач могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право власності на це нерухоме майно не було порушене.
…
При вирішенні вимоги позивача про компенсацію моральної шкоди суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), відповідно до якого Турецька Республіка зобов’язана сплатити позивачу компенсацію, зокрема, й за моральні страждання через незаконну окупацію північної частини Кіпру, де народилась та проживала позивач, турецькими Збройними Силами.
Множинний характер порушень прав та законних інтересів позивача підтверджується рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18.03.2016 р. у цивільній справі №752/3650/16-ц, у якому судом надано преюдиційного значення тому факту, що внаслідок саме збройної агресії російської федерації на частині території Луганської області України було порушено конституційні права позивача, передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України, зокрема право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті и релігії.
Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які позивач відчуває роками через неможливість користуватись належним їй житлом, працювати на своїй роботі, спілкуватись з близькими, суд вважає достатнім розмір компенсації за заподіяну їй моральну шкоду у сумі 985 950 грн., який на день пред’явлення позовної вимоги до суду за офіційним курсом НБУ є еквівалентом в 35 000 Евро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.
2) рішенням від 20.06.2017 р. у справі №431/1892/17-ц Старобільський районний суд Луганської області задовольнив позовні вимоги громадянки України (Калініної І.В.) до російської федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, зокрема, стягнув з держави російська федерація на користь позивача: майнову шкоду у розмірі 252 000, 00 грн., що за офіційним курсом НБУ є еквівалентом 8 536,60 Євро; моральну шкоду у розмірі 1 033 294,50 грн., що за офіційним курсом НБУ є еквівалентом 35 000, 00 Євро.
3) рішенням від 19.10.2017 р. у справі №426/5308/17 Сватівський районний суд Луганської області задовольнив позовні вимоги громадянина України (Коломійцева О.А.) до російської федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, зокрема, стягнув з держави російська федерація на користь позивача: в рахунок відшкодування збитків (упущеної вигоди) 160 000,00 грн., що за офіційним курсом НБУ складає 5 616 Євро; в рахунок відшкодування моральної шкоди 997 150,00 грн., що за офіційним курсом НБУ складає 35 000 Євро.
4) постановою від 26.07.2022 р. Миколаївський апеляційний суд задовольнив позовні вимоги громадянина України (Харченко І.В.) до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої вимушеним переселенням, зокрема, стягнув з держави російська федерація на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в еквіваленті 35 000 Євро за офіційним курсом НБУ.
Додатково слід мати на увазі, що:
– одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, при цьому збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі;
– майнова шкода, заподіяна неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
– передумовою вимог щодо компенсації (відшкодування) матеріальної шкоди є наявність: втрат, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням її майна; витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
При цьому, розраховуючи ціну позову та визначаючи розмір матеріального збитку, що підлягає компенсації, слід, перш за все, виходити з оцінки фактично заподіяної шкоди, зокрема з вартості знищеного, пошкодженого майна та/або витрат на відновлення пошкодженого майна, розміру втрачених доходів, що має бути підтверджено відповідними доказами (висновками експертів, іншими документами, що дають можливість визначити вартість знищеного (пошкодженого) майна, встановити фактичний розмір втрачених доходів, а також документами на підтвердження обставин знищення (пошкодження) майна, втрати доходів).
ІІІ. Нормативно-правове регулювання.
На рівні національного законодавства України притягнення російської федерації до відповідальності за шкоду (майнову та немайнову), заподіяну громадянам України, в т.ч. ВПО, регулюється насамперед Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та іншими нормативними актами.
Так, у Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
У відповідності до положень Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно з ч. 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає, що російська федерація як держава-окупант несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення, а також встановлює, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об’єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, що дає можливість посилатись на існуючу практику Європейського суду з прав людини.
IV. Щодо витрат, пов’язаних із судовим розглядом справ до російської федерації про відшкодування матеріальної та компенсації моральної шкоди, завданих вимушеним переселенням.
Завдяки наполегливій роботі команди Руху «Сила права» вдалося внести зміни до Закону України «Про судовий збір» щодо надання пільг позивачам, що звертаються до суду із позовами до російської федерації, як держави-окупанта.
Так, у відповідності до Закону України №2268-VIII від 18.01.2018 р., частину першу статті 5 Закону України «Про судовий збір» доповнено пунктами 21 та 22, згідно з якими від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:
– заявники – у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв’язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно;
– позивачі – у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв’язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
V. Щодо виконання процесуального обов’язку повідомити російську федерацію про розгляд національним судом України позову, в якому вона виступає відповідачем.
Починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв’язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави, а починаючи з 24.02.2022 р. таке надсилання неможливе ще й у зв’язку із розірванням дипломатичних відносин України з російською федерацією.
Таких висновків дійшов Верховний Суд в своїх постановах від 14.04.2022 р. у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782св21), від 18.05.2022 р. у справі №760/17232/20-ц (провадження №61-15925св21), від 08.06.2022 р. у справі №490/9551/19 (провадження №61-19853св21), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 р. у справі №635/6172/17 (провадження №14-167цс20).
За таких обставин слід вважати, що належним виконанням позивачем процесуального обов’язку щодо повідомлення російської федерації про розгляд національним судом України позову, в якому вона виступає відповідачем буде направлення відповідних документів на електронні адреси посольства російської федерації в Україні, міністерства закордонних справ російської федерації, міністерства юстиції російської федерації, а також публікації відповідної інформації на офіційному веб-порталі «Судова влада України».
VІ. Щодо фактичного виконання російською федерацією рішень національних судів України про стягнення грошових коштів у відшкодування матеріальної та компенсації моральної шкоди, заподіяної вимушеним переселенням.
Загальновідомим є факт, що російська федерація ігнорує обов’язок виконання рішень національних судів України, міжнародних арбітражів, Європейського суду з прав людини та інших міжнародних судових інстанцій.
В зв’язку з цим, для виконання потенційних рішень судів необхідно здійснювати арешт майна російської федерації на території України та інших держав, а також вчиняти дії, спрямовані на здійснення виконання таких рішень за рахунок вже арештованих активів російської федерації.
Вказані дії можуть здійснюватися як самостійно позивачами, так за допомогою держави Україна, яка наразі активно діє з метою створення міжнародного механізму для відшкодування збитків, заподіяних російською федерацією внаслідок її протиправних дій, як держави агресора. Вчасне отримання постраждалим громадянином України рішення суду про відшкодування моральної і матеріальної шкоди, заподіяної збройною агресією росії проти України, допомагає в майбутньому уникнути зайвих дискусій стосовно суми компенсації.