12:1404.07.2018

«Сила права» презентувала бачення післявоєнного врегулювання в Криму та на Донбасі на міжнародній науковій конференції


Наприкінці червня в Інституті Міжнародних відносин Київського Національного університету імені Т.Шевченка відбулася міжнародна науково-практична конференція «Розвиток науки і практики міжнародного права», присвячена 25-річчю Української асоціації міжнародного права. Голова «Сили права» Андрій Сенченко виступав доповідачем на заході, а його доповідь під назвою «Міжнародний збройний конфлікт: післявоєнне регулювання в Криму та на Донбасі» увійшла до збірки тез учасників конференції.

Нижче публікуємо повний текст доповіді.

За роки російської агресії та окупації Криму і частини Донбасу до лексикону представників влади, політиків та українських громадян міцно увійшли слова «деокупація» та «реінтеграція», за якими, на жаль, не вбачається реальних смислів. Багато хто вважає, що над реінтеграцією варто замислюватися тільки після де окупації. Що ж стосується останньої, то жодних виразних планів, окрім ефемерної ідеї введення миротворців ООН, у влади просто не існує.

У той же час деокупацію та реінтеграцію тимчасово окупованих територій України необхідно розглядати не як окремі послідовні етапи, а як паралельні взаємопов’язані процеси.

Важливим фактором, що сприяє деокупації, є подолання психологічного бар’єру, пов’язаного з перспективою возз’єднання країни, яка уже п’ятий рік штучно розділена лінією фронту. Підтвердженням цього висновку є багаторазово перевірене у світовій практиці правило: чим довше триває міжнародний збройний конфлікт, тим більше ознак внутрішнього він набуває.

Над створенням такого бар’єру в мешканців окупованих територій послідовно працюють російська пропаганда, спецслужби та різного роду зрадники. Достатньо в якості  прикладу навести дітей, яким на момент початку російської агресії виповнилося 14 років. Сьогодні вони вже досягли виборчого та призовного віку, проте їхня свідомість впродовж всіх цих років формувалася в умовах агресивного до України середовища. Частиною цієї проблеми також є різноманітні фобії, пов’язані з можливими «масовими репресіями» та «повальним кримінальним переслідуванням» з боку української влади.

Такого ж роду, нехай і менш виражені, психологічні проблеми властиві багатьом мешканцям вільної частини території нашої країни. Вони багато в чому пов’язані з безперервними спробами нав’язати країні мінський сценарій, який передбачає практично повну амністію осіб, що діяли в інтересах держави-агресора та проти своєї країни. Реалізація такого сценарію може привести до того, що в очах українського суспільства зрівняються і стануть ворогами всі мешканці окупованих територій – як пособники агресора, так і жертви окупації. Такому розвитку подій також сприяють радикально налаштовані громадяни та політичні організації, які активно поширюють ідеї про те, що всі мешканці окупованих територій – зрадники.

Щоб не дозволити державі-агресору на довгі роки розділити стіною страху, недовіри та ненависті вільну і окуповані території України, необхідно вже сьогодні прийняти закони, які створять чітке розуміння процесу возз’єднання.

Частиною такого перехідного законодавства може стати Закон України «Про прощення», проект якого розроблений Всеукраїнською громадською організацією «Сила права».

Проект, що пропонується, націлений на післявоєнне врегулювання і зниження рівня конфліктності під час реінтеграції тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. З цією метою передбачено, по-перше, чітко відокремити громадян, які стали жертвами російської збройної агресії та окупації, від пособників агресора, по-друге, встановити особливу систему покарання за протиправні дії в інтересах держави-агресора на шкоду інтересам України і, по-третє , визначити суть процедури прощення, а також критерії та порядок застосування зазначеної процедури до громадян, які вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості, розкаялися та попросили прощення в українського народу і держави.

Розглядаючи пропонований проект Закону України «Про прощення», необхідно враховувати, що в жодній країні світу, що пройшла через збройний конфлікт, процедури післявоєнного врегулювання не вписувалися в чинне законодавство. У кожному такому випадку приймалися спеціальні закони, які писалися «з чистого аркуша».

Цей Закон не передбачає жодних процедур покаяння для мільйонів людей, які мешкають на окупованих територіях та не скоювали жодних злочинів. Вони – жертви окупації, а не пособники агресора.

Закон також не передбачає застосування процедури прощення за тяжкі злочини проти своєї країни.

Правом на прощення можуть добровільно та індивідуально скористатися лише ті, хто під впливом агресивної російської пропаганди або в силу життєвих обставин вчинив злочини невеликої та середньої тяжкості та покаявся у скоєному.

Процедура прощення нікого не звільняє від відповідальності, але передбачає заміну покарання у вигляді тюремного терміну на альтернативне покарання у вигляді тимчасового обмеження прав.

Першим завданням цього Закону є визначення вичерпного переліку злочинів, які вважаються вчиненими громадянами України у період збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації частини її території в інтересах держави-агресора на шкоду інтересам України. Водночас Законом встановлюється, що ті, чиї дії не підпадають під цей перелік, вважаються жертвами окупації.

Другим завданням є визначення порядку та критеріїв застосування процедури прощення до громадян України, які вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості, визначені в цьому Законі, а також особливої системи покарання за протиправні дії в інтересах держави-агресора на шкоду інтересам України, вчинені громадянами України у період збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації частини її території.

Дія Закону поширюється на кримінальні правопорушення, вчинені громадянами України на території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей за часів збройної агресії Російської Федерації, яка розпочалась 20 лютого 2014 року.

Сьогодні не адаптований до умов збройної агресії та окупації Кримінальний кодекс дозволяє застосовувати для кваліфікації дій громадян України, які мешкають на тимчасово окупованих територіях Криму, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей, 46 статей КК України.

За такого підходу в зоні ризику притягнення до кримінальної відповідальності знаходяться близько 1 мільйона осіб – до 200 тисяч в Криму та до 800 тисяч на Донбасі.

Проектом Закону пропонується обмежити можливість кваліфікації протиправних дій українських громадян, які мешкають на окупованих територіях, 26-ма статтями Кримінального кодексу України, перелік яких міститься у статті восьмій проекту.

Це дозволяє вивести із зони ризику притягнення до кримінальної відповідальності близько 500 тисяч осіб, які насправді є не пособниками агресора, а жертвами окупації.

В той же час близько 90% з тих 500 тисяч осіб, які залишились у зоні відповідальності, за діючим Кодексом скоїли тяжкі злочини.

Важливою новацією є зміна системи покарання за низкою тяжких статей. Проектом Закону пропонується ввести більш гнучку систему покарання за статтями 110 «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України», 111 «Державна зрада», 114-1 «Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань». Кожна з цих статей доповнюється складом злочину середнього та невеликого ступеню тяжкості.

Особливу увагу треба звернути на запропоновані зміни до статі 111 Кримінального кодексу України.

В суспільстві існує запит на покарання колаборантів, але діючий Кодекс не містить необхідної для цього кваліфікації, і будь-які спроби прийняття окремого закону про відповідальність за колабораціонізм призведуть до проблеми неможливості його застосування до подій, які відбулись раніше.

Згідно проекту Закону колаборант – це громадянин України, фізична осудна особа, яка постійно, тимчасово чи за спеціальними повноваженнями добровільно, умисно співпрацювала чи співпрацює з ворогом в його інтересах, в умовах збройної агресії, або в період збройного конфлікту, на окупованій частині території України, якщо ці дії не мали значного впливу або мали незначний вплив на порушення суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, обороноздатності, державної, економічної чи інформаційної безпеки України.

Включення до статті 111 КК України (Державна зрада) відповідальності за колабораціонізм, як однієї з форм державної зради, з одночасним застосуванням гнучкої системи покарання дозволяє призначати покарання, адекватне тяжкості вчиненого злочину, а також – притягати до кримінальної відповідальності за колабораціонізм, тобто співпрацю з ворогом, у будь-який період збройної агресії РФ проти України, починаючи з 20 лютого 2014 року.

Запропонованим проектом визначено, що процедура прощення не застосовується до громадян України, які у період збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації частини її території в інтересах держави-агресора на шкоду інтересам України вчинили тяжкі або особливо тяжкі злочини.

Водночас, проектом Закону визначено злочини середньої та невеликої тяжкості, за вчинення яких застосовується процедура прощення.

З урахуванням запропонованих змін прогноз застосування Закону виглядає дещо інакше. З приблизно 100 тисяч осіб, які скоїли відповідні злочини на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, біля 15% або 15 тисяч осіб не матимуть права на прощення, але 85% або до 85 тисяч осіб можуть на нього розраховувати.

Для Донбасу, з урахуванням зрозумілих обставин, картина виглядає жорсткіше. Приблизно 20% тих, хто скоїв злочини, або 80 тисяч осіб не матимуть права на прощення, але 80% або 320 тисяч осіб мають на нього право.

При цьому претендувати на прощення можуть лише особи, які вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості, визнали свою вину, щиро розкаялися у скоєному злочині та звернулися до суду із заявою про вчинення кримінального правопорушення та проханням про прощення.

Процедура прощення не застосовується до громадян України, які у період збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації частини її території вчинили в інтересах держави-агресора на шкоду інтересам України тяжкі та особливо тяжкі злочини, вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості та не звернулись у встановленому цим Законом порядку з заявою про вчинення ними кримінального правопорушення та проханням про прощення. Вищевказані особи підлягають кримінальній відповідальності на загальних підставах відповідно до Кримінального кодексу України.

Закон передбачає застосування процедури прощення до особи за дії, вказані в її заяві про вчинене кримінальне правопорушення, і не звільняє від відповідальності за вчинення нею злочинів, про які вона не повідомила в заяві або у ході судового розгляду.

Процедура прощення застосовується за цим Законом один раз.

Для отримання прощення та відповідного альтернативного основного покарання особа, яка скоїла злочин, повинна звернутися до суду у встановленому цим Законом порядку з заявою про вчинення нею кримінального правопорушення та проханням про прощення.

Заява про вчинене кримінальне правопорушення – це добровільне, особисте і безпосереднє письмове звернення особи, яка вчинила злочин у період збройної агресії Російської Федерації проти України на території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей, в інтересах держави-агресора на шкоду інтересам України, до місцевого загального суду, а в окремих випадках, передбачених цим Законом, до органів Національної поліції або Служби безпеки України.

Прохання про прощення – це добровільне, особисте і безпосереднє письмове звернення особи до держави Україна, яке подається до місцевого загального суду, а в окремих випадках, визначених цим Законом, через органи Національної поліції України, Служби безпеки України, слідчого або прокурора, в якому вона визнає свою вину, просить в Українського народу та Держави прощення, а також просить застосувати до неї визначену цим Законом процедуру прощення та альтернативне покарання.

Альтернативне основне покарання – покарання, яке застосовується до громадянина України, відповідно до Кримінального кодексу України, в якості заміни основного покарання у вигляді позбавлення волі на тимчасове позбавлення права на роботу в органах державної влади та місцевого самоврядування, в складі виборчих комісій, права на військову службу, на роботу в правоохоронних органах та органах судової влади, на роботу на керівних посадах в державних підприємствах, закладах та установах, на викладацьку діяльність, а також тимчасове призупинення активного та пасивного виборчого права.

Альтернативне покарання застосовується на строк п’ять років для тих, хто скоїв злочин невеликої тяжкості, та на строк десять років у випадку вчинення злочину середньої тяжкості.

Термін звернення особи з проханням про прощення щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості, передбачених цим Законом, не повинен перевищувати шести місяців з дати офіційного припинення окупації території, на якій особа фактично мешкає.

Звільняються від кримінальної відповідальності за співпрацю з ворогом громадяни України, які у період збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації частини її території виконували обов’язки, пов’язані з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій та запобіганням техногенних і екологічних катастроф.

За цим Законом не вважаються злочинами дії громадян України щодо отримання документів, які посвідчують особу чи її права, виданих окупаційною адміністрацією Російської Федерації, сплата податків та інших обов’язкових платежів на окупованій території, а також участь в голосуванні на незаконних виборах та референдумах.

Згідно статті 51 Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про захист цивільного населення під час війни та Резолюції третього комітету Генеральної асамблеї ООН від 15 листопада 2016 року, держава-окупант не має права здійснювати примусовий призов громадян України на строкову військову службу. Такі дії вважаються порушенням міжнародного права, а громадяни звільняються від відповідальності.

Запропонованим проектом Закону чітко визначена процедура подання та розгляду заяви про вчинене кримінальне правопорушення та прохання про прощення.

Оскільки йдеться про приблизно 500 тисяч справ, проектом Закону України «Про прощення» передбачено суттєві зміни в процедурі розгляду відповідної категорії справ.

Після отримання судом заяви про вчинене кримінальне правопорушення та прохання про прощення суд у п’ятиденний строк призначає дату судового засідання, про що повідомляється прокурор, особа, яка подала заяву та прохання, та її захисники.

Суд розглядає тільки ті факти вчинення кримінальних правопорушень, про які заявник повідомив у своїй заяві або в ході судового засідання з розгляду цієї заяви.

Судовий розгляд проводиться відповідно до порядку, передбаченого Кримінальним процесуальним кодексом України, з урахуванням змін, запропонованих проектом Закону.

Закон передбачає застосування процедури прощення до особи за дії, вказані в її заяві про вчинене кримінальне правопорушення, і не звільняє від відповідальності за вчинення нею злочинів, про які вона не повідомила в заяві або у ході судового розгляду.

За результатами судового розгляду суд ухвалює одне з наступних рішень:

– у випадку якщо відомості, вказані в заяві про вчинене кримінальне правопорушення або в ході судового засідання з розгляду цієї заяви, відповідають критеріям цього Закону для застосування процедури прощення, суд ухвалює, в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України, вирок, в якому від імені держави Україна прощає особу за вчинені нею злочини і призначає замість покарання у вигляді позбавлення волі альтернативне основне покарання;

– у випадку якщо вказані в заяві діяння не містять ознак складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України, суд відмовляє у задоволенні заяви та закриває провадження;

– у випадку якщо вказані в заяві злочини вчинені особою, яка відповідає критеріям, визначеним у ст. 12 цього Закону, суд виносить ухвалу, якою звільняє особу від кримінальної відповідальності;

– у випадку якщо в ході судового розгляду отримана інформація про наявність в діях особи, щодо якої розпочато процедуру прощення, ознак тяжкого або особливо тяжкого злочину, суд відмовляє у застосуванні процедури прощення та направляє матеріали до прокуратури для подальшого внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань і проведення розслідування у відповідності до Кримінального процесуального кодексу України.

Розроблений рухом «Сила права» проект Закону України «Про прощення» є альтернативою амністії, передбаченої Мінськими домовленостями, які абсолютно не сприймаються українським суспільством.

Цей Закон може стати одним з ефективних механізмів післявоєнного врегулювання лише в тому випадку, якщо буде сприйнятий суспільством, а не нав’язаний чиновниками або політиками. Саме тому остаточну межу між тим, кого «стратити», та тим, кого «милувати», має визначити українське суспільство.




«Сила права»: юридичний фронт. Зведення за тиждень 27 – 31 січня 2020

«Сила права»: юридичний фронт. Зведення за тиждень 9 – 14 грудня 2019

«Сила права»: юридичний фронт. Зведення за тиждень 18 –23 листопада 2019